А це вже про нас. Погоджуюся з Олексієм Кужельним.
Олексій Кужельний. Що єсть як, а як єсть що?Китайська мудрість стверджує: «Із тридцяти шести засобів ведення війни найкращий — втеча»! Чи втрата Криму стала результатом такої стратегії, я говорити не наважуюся. Загибель однієї людини — трагедія, й, безумовно, перемогою є уникнення масштабних жертв. Хоча сьогодні дуже багато «мудрогелів», які стверджують, що і не віддали б, і перемогли б, і все просто вирішили б. Такий наступ на минуле — чистий піар, якщо не провокація проти діючої влади.
Наскільки сьогодні високою є персональна відповідальність за те, що і як говориться, як і що робиться, здається, практично, ну точно — за дуже малим винятком, не усвідомлюється.
Наша революція на «відмінно» виконала практичну роботу з геополітичної теорії керованого хаосу. Спочатку суспільне невдоволення набуває національного масштабу, між владою і суспільством унеможливлюється мирна взаємодія; опозиція демонструє революційні настрої. Починається зовнішня інформаційна агресія проти самосвідомості народу, його національної та культурної ідентичності. Далі переглядаються або знищуються традиційні цінності нації. Гуманітарні конфлікти переростають в озброєні протистояння. Хаос трощить національний суверенітет, хто насправді — керівник держави, стає для багатьох незрозумілим. Зрештою, держава потрапляє в залежність.
Росія інспірувала цей сценарій, щоб Україна впала у повну залежність від неї.
А виходить все навпаки — нам відкривається шлях до взаємозв’язків з Європою, з усім цивілізованим світом, шлях до гармонії земного співіснування.
Але дуже радіти зарано. Ми ніяк не випорсаємося зі стану контрольованої агресором нестабільності. Розповсюдження чуток і паніки, викиди екстремістських проявів, що шокують світ, дискредитація дій уряду, окремих керівників, усілякі намагання утримати, а бодай і роздмухати залишки нестабільності насправді є актами державної зради. І це не перебільшення. Це те, що має усвідомити кожен патріот. Демократія аж ніяк не постраждає, а тільки зміцниться від суворого громадського й персонального контролю над інформацією, над усім, що й як говориться і робиться.
Нещодавно йшов Хрещатиком і бачив багато не пустих скриньок із закликами до пожертвування на зброю. А на асфальті біля кафе на вул. Б.Хмельницького сиділа бабуся з проханням допомогти на їжу та ліки. Тарілочка перед нею була пустою. Сьогодні Майдан нагадує повітряну кульку, яка нещодавно високо літала і приваблювала до себе захоплені погляди, а нині зморщилися й осіла. Не радують цибулька і редисочка, які зійшли на багатьох колишніх клумбах, дим від багать став прозаїчно-побутовим, скриньки з проханням пожертвувати на чай і молоко, цигарки і мобільний зв’язок викликають співчуття.
І найнеприємніше, багато людей на підпитку, що колись героїчні риси облич перетворює на підозрілі й несимпатичні.
Зраджується дух Майдану! Такий Майдан компрометує подвиг загиблих за його ідеали. Мабуть, усім, хто повернувся з Майдану до робочих місць, треба одного дня зібратись і громадою прийняти відповідальні рішення про його подальшу долю, рішення, які б були обов’язковими для виконання усіма без винятку.
Рівень напруження інформаційної, ідеологічної війни нині такий, що, здавалося б, непорозуміння, сумніви, може й не очікувано для їх носіїв, набувають характеру провокації. Простий приклад із театрального середовища. До Міжнародного дня театру відбулося вручення театральної премії «Київська пектораль». За підсумками 2013 року, нагороди за кращу чоловічу роль отримали Олексій Вертинський та Євген Нищук. Абсолютна більшість пораділа успіху колег, але знайшлися й такі, хто почав розповсюджувати Інтернетом підозру в несправедливості результатів голосування та неетичності самого акту вручення премії Євгену Нищуку — теперішньому міністру культури України (для довідки: актор півроку працював над роллю, грає з травня минулого року, а міністром став місяць тому завдяки абсолютній підтримці Майдану).
Звичайно, після надання «скептикам» можливості перевірки результатів голосування й переконання їх у абсолютній достовірності цих результатів ніяких вибачень з їхнього боку оприлюднено не було.
Московські ідеологи намагаються з цього зробити дискредитаційну байку про страшні утиски в нашій культурі, бо ж треба якось відволікати від хамського терору проти Андрія Макаревича, Лії Ахеджакової, Олексія Булдакова та інших порядних російських митців. Такий поворот подій змусив мене не поблажливо, як спочатку, поставитися до трійки скандалістів, яку очолив журналіст Олег Вергеліс. Завжди ласий будь-якою ціною попіаритися в умовах апогею інформаційно-ідеологічної війни, він виявився чи то безвідповідальним, чи то просто посібником злобного сусіда.
Та що там одиниці, коли сам уряд продукує безпідставний скепсис. Ветерани хвилюються — зменшать пенсії. Невтомно роз’яснюємо — йдеться про персональні пенсії, які досягають нині 15000 гривень. Кажуть — працюючим пенсіонерам не платитимуть пенсію. Доводимо, що таку пропозицію відхилили. Кажуть, що платитимуть півпенсії, знову переконуємо, що це не так! Чому б не проголосити гучно й багаторазово, щоб усі почули, що, незважаючи на труднощі, все залишається як було, і в нинішніх умовах це безперечна перемога.
Про ціни й інфляцію всі все прекрасно розуміють, а все одно стає легше.
За радянської влади обіцяли комунізм, а їсти було нічого. Та була віра в майбутнє. От чого нам сьогодні страшенно бракує.
Пишу про це виключно заради того, щоб ще і ще раз наголосити на тому, наскільки важливо сьогодні думати над кожним словом, над зваженістю кожного вчинку, над персональною відповідальністю кожного за все, що відбувається у нашій Батьківщині. Бо особиста свобода і національна безпека сьогодні пов’язані між собою як ніколи.
http://www.day.kiev.ua/uk/blog/suspilst ... st-shcho-1Слава Ісусу Христу!
Слава Україні! Героям слава!
Хай живе вільна Україна!
Боже, Україну бережи!
