Нарешті зима нагадала про себе щедрим снігом, за яким, чесно кажучи, уже занудьгували. Мова піде не про наших батьків міста, для яких сніг взимку в Києві із року в рік завжди явище неочікуване і поява його граничить зі стихійним лихом.
Оповідь піде про братів наших менших, яким сніг та мороз теж не завжди навіює романтичні образи.
… Валентина постояла ще хвилин 10, але ніхто не появився. Ні Сірий, ні ті двоє з сусіднього під’їзду. Корм холонув і ночувати сьогодні в своїх підвалах бідолахи очевидно будуть голодними. Вона вже почала підніматись засніженими сходами, як жалібний голос знизу зачепив за серце. Плакав пухнастий кіт, що забився в самий дальній куток схованки під східцевим прольотом. Навіть в напівтемряві було видно, що кіт був домашній, який невідомо з яких причин потрапив ось в таку зимову халепу. Дістати його з закутка навіть з допомогою конс’єржки було нереально. Сходила в квартиру і принесла попоїсти, що було під рукою.
Пройшов день. Кіт виходив зі своєї схованки і трохи попоїв смакоту, яку вона йому принесла. Але ще не міг відійти від шоку, пов’язаного з негаданим поворотом його життєвої долі.
А наступного дня він і взагалі попав у безвихідь, провалившись в вузьку щілину між стіною будинку і сходами в підвал. З тої пастки не видно було виходу. Пройшов ще день. Жалібний голос більше не було чутно. Можливо вибрався? Не буду описувати деталі операції, яку провели сердобольні жінки з залученням тяжких на підйом сантехніків і все ж виявили і витягли з пастки нещасного. Валентина, притиснувши до себе перелякане створіння, понесла його додому. “На один день, відігрітись”, - пояснила конс'єржці. Плану дій, як ужити гостя в своїй однокімнатній квартирі з 10-річним ексцентричим Барсом не було. З острахом відкрила двері….
Коли Ігор прийшов додому, перше, що потрапило у вічі – записка на тумбочці: “В туалет не ходити! Там КІТ !!!”. Двері в кімнату теж були зачинені, а за ними біснувався Барс. Нічого не розуміючи, Ігор навшпиньки пройшов на кухню…
Пройшла ніч, пройшов день. Кіт не йшов на контакт, не реагував на жодне з відомих Валентині котячих імен, шипів на всіх, хто відкривав двері в туалет, а тим більше, хто протягував руку, щоб погладити.
Ігор іменував гостя Маркізом.
Тільки тепер Валентина помітила, що Маркіз майже не ступає на ліву передню лапу. Йому болісні торкання до його спини та ще й виявилася відсутність верхніх зубів. Можна було тільки догадуватись і фантазувати з приводу останніх котячих пригод і його відносин з попередніми господарями. Барс же був постійно збуджений і вдень, і вночі. Невдоволено висловлював вголос, не соромлячись, свій активний протест. Кругами ходив біля туалету, заглядаючи в вентиляційні отвори і просовуючи в них лапи. Маркіз ніяк не реагував на хуліганські витівки господаря, але отвори все ж прийшлось заклеїти.
Проте появились і хороші моменти. Гість виявився дуже чистоплотним котом і акуратно, без проблем ходив на пісочок. В цьому плані не трапилось жодної нестандартної ситуації. Не відмовлявся він від звичайних котячих блюд і, на відміну від Барса, з задоволенням ласував молоком.
Тим часом, погода на вулиці не сприяла поверненню пришельця на вулицю. На розміщені об’яви відгукнулися небайдужі. Знайшлася дівчина, яка допомогла гарно сфотографувати кота. І "лікарняний" Маркіза був продовжений Валентиною ще на пару днів. Було зрозуміло, що він суто домашня тварина, та ще й травмована і в вільній суровій природі шансу вижити не мала.
Плинув час, здається Маркіз почав вірити в добрі наміри людей, перестав шипіти. Почав дозволяти погладити голову, правда торкання спини було для нього все ще неприємним і болісним. Тісне приміщення явно обмежувало його рухи і коту все частіше хотілося оглянути свою нову оселю. Присутність через стінку агресивно настроєного Барса, здавалось, його взагалі не хвилювала. Прохання прогулятись задовольнялись Валентиною ціною неспокою, на грані нервового зриву, Барса, якого ізолювали на цей період на кухні або в кімнаті.
….Давно пройшов визначений Валентиною один день релаксації, пройшов тиждень.. другий.... І, якось ввечері, зібравшись з духом, Валентина мовила Ігорю: “Ця ситуація не може так довго продовжуватись. Вічний неспокій. Ущемляються права Барсіка. Вони з Маркізом ніколи не уживуться і не подружаться, тому что обидвоє не кастровані. Я довго думала і остаточно вирішила, що не можу зрадити кота і вигнати його на вулицю. Потрібно шукати коту нового господаря. Напевно, що його вигнали з дому з якоїсь причини і тому не шукають”. Ігор погодився... і написав коротеньку розповідь про початок нового життя кота Маркіза.
Чим закінчиться ця абсолютно правдива історія нікому не відомо. Але, сподіваюсь, на Маркіза чекає нова тепла оселя і дбайливі господарі.
Очень хороший, добрый котик! 
