Ляля- красавица, метис шнауцера.**++
Добавлено: 23 апр 2010, 11:00Собака на шару
Родилась я в хорошей и благополучной семье. Мои мама и папа были породистые и красивые собаки. Только вот породы у них были разные. Я была очень похожа на мать - шикарную миттельшнауцериху окраса перец с солью. От папы мне достался только окрас - черный. Из-за такой смеси пород мне не выдали документы - ведь я была не чистокровной собакой. Я росла, хозяева понимали, что пора мне искать свой дом. Они дали объявление в газету: "отдам щенка миттельшнауцера". Меня с радостью забрали новые люди, ведь я почти породистая, да еще и бесплатно.Так я попала в свою новую семью.
Хозяева любили меня и часто хвастались своим друзьям мною, ведь у них породистая собака, а не собака с улицы. Я пыталась оправдать их высокое доверие, учила команды, старалась лишний раз никому не мешать. Моими самыми любимыми друзьями стали дети - мы часто бегали, прыгали и играли в догонялки. "Моя жизнь состоялась" - думала я.
Но вот случилась неприятность- у меня заболел глазик. И с каждым днем становилось все хуже и хуже. Мои маленькие друзья упросили своих родителей сводить меня к врачу. Когда врач озвучил сумму за предстоящее лечение хозяева не колебались долго - зачем тратить деньги на не чистопородную собаку. Вон сейчас сколько таких отдают бесплатно - возьмем новую решили они.
Так я очутилась на улице. Мне, домашней собаке, пришлось учиться выживать, защищаться и закалять характер. Долго бродила я по улицам, так долго, что мое тело покрыла шуба из сбившейся шерсти - но ничего, так даже теплее зимой.
А холода уже наступили. Я совсем потеряла свой облик, я стала похожа на пиратку - такая же грязная и заросшая, с больным глазом, хоть повязку надевай. Я, любящая детей, теперь вынуждена от них защищаться. Они почему-то считают своим долгом швырнуть в меня камень или пнуть ногой. Ведь теперь я живу на улице, теперь я дворняжка. Зачем я только появилась на свет((( Да, я потеряла былой лоск, поэтому не люблю фотографироваться - не хочу показывать до чего меня довели люди. Из-за того, что меня вовремя не лечили, один глазик теперь почти не видит.
Так проходили дни, пока однажды меня не забрали люди - нет, не к себе домой, а на передержку. Они почему-то называли меня Джеком, они были уверены, что такой характер присущ только мальчикам. Хм, загадочная я собака, озорная - Вы бы видели как вытянулись их лица когда они поняли, что я девочка. Ну, а когда мучение в виде купания и стрижки с сушкой феном закончилось - я посмотрела на себя в зеркало и обомлела. Я стала почти прежней, ухоженной, красивой и кому-то нужной. От прежней жизни у меня осталось только одно напоминание - мой глазик. Все остальное я постаралась забыть и хочу начать свою жизнь с белого листа. После такого превращения из заколтуненого пса в прекрасного шнауцера меня прозвали Лялей.
И вот, с надеждой сердце замирает,
то застучит оно сильней-
и жду, минуты проживая,
хозяин я любви твоей.
066-760-08-96 Ольга
Здрастуй, Друже! Як мені приємно вимовляти це стародавнє, потужне слово — Друг! Ми, собаки, відчуваємо життя нашим чутливим носом, уловлюємо всі тонкі, приховані від більшості людей запахи, серцем знаємо, хто хороший, а хто ні, душею прив’язуємося до господаря настільки, що не розірвати цього зв’язку.
А чи знаєш ти, людино, як пахне слово Друг? Воно пахне теплими обіймами та смачними обідами, в ньому відчувається сила й довіра, воно лоскоче ніздрі ароматом довгих зимових вечорів, або літніх лугів і прогулянок у колі любої сім’ї. Мені здається, що запах дружби — це найголовніший запах на землі, адже він прийшов до нас, собак, споконвіків. Ми народжуємося й живемо все життя з незрозумілою собачою тугою за рідним і улюбленим запахом нашого друга — Людини. Якщо собака на своєму життєвому шляху зустрічає господаря, то туга відступає, і на зміну їй приходять безмірне щастя і радість.
Це неправда, що собаки бачать життя в чорно-білих кольорах, просто барви нашого життя зовсім інакші, не схожі на людські: ми бачимо життя в яскравих кольорах Любові, Довіри та Відданості.
Тепер ти можеш собі уявити, наскільки нещасний безпритульний собака, котрий лише може мріяти про те, аби коли-небудь виокремилася одна людина з безликого натовпу й назвала його своїм Другом. Адже як багато означає для собак ваша дружба... легко зрозуміти, що відчуває відданий пес, викинутий на вулицю своїм господарем. Немає більшого горя на землі, ніж горе прив’язаного до дерева собаки, що дивиться на тінь свого вчорашнього Друга, який віддаляється.
Багато хто з собак пережив зраду людей, але вони не зрадили стародавній поклик їхніх предків — поклик любові до людини. І кожен із них мріє лише про одне — бути потрібним своєму другові, стати йому опорою, охоронцем вогнища та захисником його сім’ї.
Тому ця собака звертається прямо до вас. Вона колись зраджена людиною, але не втрачає надії. Вона — метис шнауцера. Вона молода й сильна, в ній море любові та вірності.
Опікуни Лялі кажуть, що Ляля середнього зросту (зріст 47—50 см, вага близько 12—14 кг) і є дуже вихованою собакою. Та хіба це важливо? Лялькіна любов не має породи, її відданість не можна виміряти в сантиметрах і кілограмах. Вона любить дітей, поважає інших собак і кішок. Але найголовніше: вона мріє стати комусь потрібною і стане вірною собакою...
І вона буде неймовірно щаслива, якщо хтось знову назве її своїм Другом!
Якщо ви потребуєте охоронця та друга, якщо ви готові дати притулок цій чудовій собаці, телефонуйте, будь ласка: 066-760-08-96.
Родилась я в хорошей и благополучной семье. Мои мама и папа были породистые и красивые собаки. Только вот породы у них были разные. Я была очень похожа на мать - шикарную миттельшнауцериху окраса перец с солью. От папы мне достался только окрас - черный. Из-за такой смеси пород мне не выдали документы - ведь я была не чистокровной собакой. Я росла, хозяева понимали, что пора мне искать свой дом. Они дали объявление в газету: "отдам щенка миттельшнауцера". Меня с радостью забрали новые люди, ведь я почти породистая, да еще и бесплатно.Так я попала в свою новую семью.
Хозяева любили меня и часто хвастались своим друзьям мною, ведь у них породистая собака, а не собака с улицы. Я пыталась оправдать их высокое доверие, учила команды, старалась лишний раз никому не мешать. Моими самыми любимыми друзьями стали дети - мы часто бегали, прыгали и играли в догонялки. "Моя жизнь состоялась" - думала я.
Но вот случилась неприятность- у меня заболел глазик. И с каждым днем становилось все хуже и хуже. Мои маленькие друзья упросили своих родителей сводить меня к врачу. Когда врач озвучил сумму за предстоящее лечение хозяева не колебались долго - зачем тратить деньги на не чистопородную собаку. Вон сейчас сколько таких отдают бесплатно - возьмем новую решили они.
Так я очутилась на улице. Мне, домашней собаке, пришлось учиться выживать, защищаться и закалять характер. Долго бродила я по улицам, так долго, что мое тело покрыла шуба из сбившейся шерсти - но ничего, так даже теплее зимой.
А холода уже наступили. Я совсем потеряла свой облик, я стала похожа на пиратку - такая же грязная и заросшая, с больным глазом, хоть повязку надевай. Я, любящая детей, теперь вынуждена от них защищаться. Они почему-то считают своим долгом швырнуть в меня камень или пнуть ногой. Ведь теперь я живу на улице, теперь я дворняжка. Зачем я только появилась на свет((( Да, я потеряла былой лоск, поэтому не люблю фотографироваться - не хочу показывать до чего меня довели люди. Из-за того, что меня вовремя не лечили, один глазик теперь почти не видит.
Так проходили дни, пока однажды меня не забрали люди - нет, не к себе домой, а на передержку. Они почему-то называли меня Джеком, они были уверены, что такой характер присущ только мальчикам. Хм, загадочная я собака, озорная - Вы бы видели как вытянулись их лица когда они поняли, что я девочка. Ну, а когда мучение в виде купания и стрижки с сушкой феном закончилось - я посмотрела на себя в зеркало и обомлела. Я стала почти прежней, ухоженной, красивой и кому-то нужной. От прежней жизни у меня осталось только одно напоминание - мой глазик. Все остальное я постаралась забыть и хочу начать свою жизнь с белого листа. После такого превращения из заколтуненого пса в прекрасного шнауцера меня прозвали Лялей.
И вот, с надеждой сердце замирает,
то застучит оно сильней-
и жду, минуты проживая,
хозяин я любви твоей.
066-760-08-96 Ольга
Здрастуй, Друже! Як мені приємно вимовляти це стародавнє, потужне слово — Друг! Ми, собаки, відчуваємо життя нашим чутливим носом, уловлюємо всі тонкі, приховані від більшості людей запахи, серцем знаємо, хто хороший, а хто ні, душею прив’язуємося до господаря настільки, що не розірвати цього зв’язку.
А чи знаєш ти, людино, як пахне слово Друг? Воно пахне теплими обіймами та смачними обідами, в ньому відчувається сила й довіра, воно лоскоче ніздрі ароматом довгих зимових вечорів, або літніх лугів і прогулянок у колі любої сім’ї. Мені здається, що запах дружби — це найголовніший запах на землі, адже він прийшов до нас, собак, споконвіків. Ми народжуємося й живемо все життя з незрозумілою собачою тугою за рідним і улюбленим запахом нашого друга — Людини. Якщо собака на своєму життєвому шляху зустрічає господаря, то туга відступає, і на зміну їй приходять безмірне щастя і радість.
Це неправда, що собаки бачать життя в чорно-білих кольорах, просто барви нашого життя зовсім інакші, не схожі на людські: ми бачимо життя в яскравих кольорах Любові, Довіри та Відданості.
Тепер ти можеш собі уявити, наскільки нещасний безпритульний собака, котрий лише може мріяти про те, аби коли-небудь виокремилася одна людина з безликого натовпу й назвала його своїм Другом. Адже як багато означає для собак ваша дружба... легко зрозуміти, що відчуває відданий пес, викинутий на вулицю своїм господарем. Немає більшого горя на землі, ніж горе прив’язаного до дерева собаки, що дивиться на тінь свого вчорашнього Друга, який віддаляється.
Багато хто з собак пережив зраду людей, але вони не зрадили стародавній поклик їхніх предків — поклик любові до людини. І кожен із них мріє лише про одне — бути потрібним своєму другові, стати йому опорою, охоронцем вогнища та захисником його сім’ї.
Тому ця собака звертається прямо до вас. Вона колись зраджена людиною, але не втрачає надії. Вона — метис шнауцера. Вона молода й сильна, в ній море любові та вірності.
Опікуни Лялі кажуть, що Ляля середнього зросту (зріст 47—50 см, вага близько 12—14 кг) і є дуже вихованою собакою. Та хіба це важливо? Лялькіна любов не має породи, її відданість не можна виміряти в сантиметрах і кілограмах. Вона любить дітей, поважає інших собак і кішок. Але найголовніше: вона мріє стати комусь потрібною і стане вірною собакою...
І вона буде неймовірно щаслива, якщо хтось знову назве її своїм Другом!
Якщо ви потребуєте охоронця та друга, якщо ви готові дати притулок цій чудовій собаці, телефонуйте, будь ласка: 066-760-08-96.
